Пользовательского поиска

Проект обложки комикса о похождениях последнего козака-характерника Запорожской Сечи, легендарного Грицька Сраки


Про ГОП-АРТ, козака Грицька та картину за троячку

Інтерв'ю нашого Гуру газеті "Чернігівські відомості" (12.01.2011)




Гуру ГОП—АРТу Олег Синельник готує комікс про українського супер—героя

У новорічній метушні в нашій «Вітальні» опинився розбишака і хуліган від мистецтва, художник-ірософ і улюбленець чернігівської Інтернет-спільноти Олег Синельник. І в розмові під святковою ялинкою виявилося, що якраз вчасно ми затіяли інтерв’ю. Адже з дня на день розпочнеться підготовка до випуску коміксів про справжнього українського cупер-героя. Хто б ви думали автор? Так, наш неординарний земляк. Про це та багато іншого — в ексклюзивному інтерв’ю з Олегом Синельником

Першу роботу продав за три карбованця

— Коли прорізався талант?

— Малювати я почав раніше, ніж ходити! І це не перебільшення. Ще змалечку постійно усі навколо називали мене «художник», батьки теж підтримували і водили на заняття до ізостудії у Палаці піонерів. Тому питання чим займатися у житті було визначене заздалегідь.

— Ну в дитинстві усі малюють, а коли ви зрозуміли, що цим ще й можна заробляти на життя?


— У п’ятому класі я намалював картинку аквареллю, на якій янголи билися на небесах з чортами. Нетипова тема, як для Радянського Союзу. Приніс я її до школи і став показувати друзям на перерві. І ось один з хлопців питає: «За скільки продаси?» Не думаючи я сказав: за три карбованці. На ці гроші тоді можна було «шиканути» у кафе: наїстися морозива з коктейлями та тістечками. Але хлопець не торгувався — витяг гроші і віддав мені. Чутка швидко поширилася, і ось вже інші учні почали до мене звертатися, простити намалювати котиків-зайчиків чи війнушки. Але у мене були дещо інші ідеї. Натхненний вдалим першим продажем, я намалював кілька картинок із динозаврами та різноманітними фантастичними істотами, яких вигадав сам. Картинки були графічні, на листках з зошита, тож я розсудив, що вони будуть по карбованцю. Знову розлетілися вмить. Так я заробив ще кілька раз. Але потім однокласники почали мене лякати, що за таку «комерцію» можуть посадити. І моя бурхлива діяльність припинилася. Малював тільки нишком і за бартер: пачку фломастерів чи журнал з французькими коміксами.

Батько-творець цілого стилю

— Тож, творчий шлях розпочався з ізостудії Палацу піонерів, куди він завів далі?

— Далі був педінститут за спеціальністю вчитель малювання та молодших класів. Тоді армія, а потім робота у рідній ізостудії. До речі, вийшла чітка зміна поколінь: так співпало, що мій перший учитель малювання Едуард Карлович Доманський якраз в той рік пішов на пенсію. Одночасно я працював ілюстратором у кількох місцевих газетах, але все було чогось мало, хотілося розвиватися творчо, хотілося власних виставок…

— Де знайшли все це?


— Просто доля! Те, чому нас не вчили в інституті, мені дав мій другий учитель Микола Онісимович Небилиця. Моя мама порадила показати йому свої малюнки. Сказала, він малює щось схоже. Тоді він працював у «Деснянській правді». Там я ніколи не був, але от дивно, коли підходив до будівлі, у мене було таке враження, що я повертаюся додому, до рідних, яких давно не бачив. Як тільки я відкрив двері майстерні, я зрозумів, що це буде мій вчитель. Ми миттєво знайшли спільну мову. А він роздивився у моїх роботах те, чого інші не помічали і не розуміли. Він був саме тією людиною, яка працювала в одному напрямку зі мною, але я на той час тільки пробував застосовувати прийоми, до яких він вже давно прийшов. Разом ми вигадали і почали розвивати свій стиль ГОП-АРТ.

— Ця назва вже давно у всіх на слуху. Але що воно таке, толком, мабуть, знає мало хто. Розкажіть, що ховається за абревіатурою.

— ГОП-АРТ розшифровується як «Гопницький Окультний Пафос + Абсурдна Рекреаційна Тантра». Це стиль, для якого характерна феєрія кольору, буяння фарб, карнавали з масками, перевдяганнями, коли персонажі міняють образи і намагаються здаватися не тими, ким вони є. Як правило, це веселі або комічні ситуації, але з великою долею містики. Найчастіше йдеться про міські сюжети, здебільшого, пов’язані з Черніговом. Я переконаний, що художнику важливо розповісти у картинах свою власну історію, переплавити враження від абсурду сучасного життя у картину. Цікаво вкласти у картину багато рівнів змісту, але щоб при цьому вона була лаконічна за формою. Сьогодні ГОП-АРТ не тільки наш, чернігівський, а вже давно пішов за межі України. Є люди, які ним займаються в Росії, Білорусії, Норвегії, Італії… Парадоксально, що саме з-за кордону до мене звертаються за порадами і консультаціями з приводу цього мистецького напрямку. А в Чернігові поки що нема людей, які хотіли б працювати у цьому стилі.

ГОП-АРТ — це виклик у межах дозволеного

— Яка реакція зустрічає ваші твори, адже вони часто кидають такий-собі виклик суспільним законам?

— Зазвичай, столична публіка ставиться до моїх творчих експериментів більш уважно, ніж земляки-чернігівці. Наші люди звикли, що підземний перехід диктує смаки. Там все зрозуміло: ось пейзаж, ось портрет, ось натюрморт. А коли робота змушує замислитися, пропустити через себе енергію, що йде з полотна і, можливо, навіть змінити погляди, то не кожен хоче напружуватися. Тому, найчастіше, роботи удостоюються суто чернігівської розхожої характеристики: «Шо це таке?»

— То чи не хотіли переїхати туди, де сприймають вашу роботу краще?

— Бажання було, але я зрозумів, що це шлях у нікуди. Цікавіше, хоча і важче, створити саме на рідній землі такий собі «персональний рай». Тому багато в чому доводиться бути першопрохідцем, піонером, який показує усім напрямок руху. Я не вважаю доцільним сидіти у майстерні, чекаючи, поки хтось з’явиться і купить усі мої роботи. Я відверто про себе розповідаю в своїх інтерв’ю. Я рішуче використовую сучасні технічні засоби, якщо бачу їх перевагу. Наприклад, перший серед наших художників я почав замість туші й пера використовувати лінери та брашпени, перший відкрив персональний сайт в інтернеті, організував першу виставку нео-авангардних митців, влаштував перший міжнародний альтернативно-мистецький фестиваль, організував створення першого 24-годинного чернігівського журналу. Ще багато чого зробив і робитиму надалі.

— Чи є для вас межа між дозволеним і недозволеним, тим, що вже показати не можна?

— Є теми, які вже давно безперечно прийняті, як незаперечні табу. Не варто глумитися над темами релігії, смерті, збочень. Це не естетично, не по-людські і суперечить нормам моралі. Краще ці рамки не перетинати. Решту життя треба зображувати крізь призму власного досвіду, власної історії. А кордони зачіпають ті, хто прагне дешевого епатажу. Моя мета інша: змусити людину подивитися на себе і оточуючих з посмішкою, іронічно й без сарказму. Це вже шлях до очищення і просвітлення.

Життя нагадує сюжет роману

— Сюжети ваших робіт залишаються незвичними, де їх «підглядаєте»?

— Просто зображати якісь пейзажі і натюрморти мені ніколи не було цікаво, навіть нудно. Життя саме пособі нагадує сюжет роману, такого науково-фантастичного і часом пригодницького. Тому нічого дивного у незвичайних темах і сюжетах нема. Теми підстерігають на кожному кроці. От щойно побачив біля кінотеатру ім. Щорса, як з машини вийшов колоритний персонаж з великим черевом і червоною пикою, а за ним дріботить тоненька, тендітна блондиночка — його повна протилежність. Ось вам і сюжет.

— А що надихає?

— Звичайно моя муза! Вона інструктор східних танців, професійна масажистка, спеціаліст з комп’ютерної анімації, гарна господиня. Дуже мені допомагає. А я досі не увічнив її в жодній картині. Тож найближчим часом планую це виправити.

— Що малювати найскладніше для вас?

— Найскладніше намалювати шарж. Так, щоб зображуваний був на себе схожим, характерні якісь риси були перебільшені, але в той же час, щоб людину цим не образити. Мені це вдається. На мої шаржі поки що ніхто не ображався. Навіть наш мер колись потиснув мені руку за карикатуру на нього у одній з місцевих газет.

В Україні є герої, достойні коміксів

— Отже, ви художник, оформлювач кількох сайтів та місцевих газет, чим ще встигаєте займатися?

— Я ще ілюструю книжки, створюю анімаційні ролики, є одним з авторів Інтернет-ресурсу про ГОП-АРТ. Ось нещодавно спільними зусиллями створили журнал за 24 години. До речі, половина авторів там — мої учні та друзі. Сподіваюся, проект отримає продовження і стане регулярним. Крім того, я активний блогер. Давно вже я звик не сидіти без роботи, і кожного дня чимось займаюся. Люблю робити щось нове! Час від часу влаштовую серед блогерів різні веселі конкурси.

— Не так давно, пригадую, був конкурс і на те, щоб стати героєм коміксів. Чи знайшов він продовження?


— Так! Серед звичайних чернігівців я знайшов близько десятка персонажів для свого коміксу про козака-характерника, тобто чаклуна. Нещодавно я з’ясував, що якийсь київський історик знайшов свідчення про те, що в Чернігові на Болдиній горі у сімнадцятому столітті народився такий собі майбутній козак на ім’я Грицько. Прізвисько на Січі йому дали не дуже милозвучне. Це гарне українське слово, що означає п’яту точку. Цей Грицько був видатним героєм, творив справжні дива і навіть учив усім відомого отамана Івана Сірка. Зараз Україні дуже потрібні легендарні герої. Тож, я вирішив взяти справу у свої руки і намалювати комікси про суто українського супер-героя. Уже є люди, готові купити у мене цей комікс. Тож, думаю, він скоро побачить світ.

— Як видно, ви любите пробувати все нове. Які проекти маєте на найближчий час?


— Спробувати хочеться ще багато чого. Хочу створити щось на зразок Союзу художників, але для однієї людини. За кордоном таке вже давно практикується: збираються заможні люди і створюють певний фонд, який підтримує і просуває якогось рейтингового персонажа — організовує виставки, друкує каталоги, облаштовує умови для творчості й засновує цілу індустрію для його просування. У наших умовах це теж реально. Мені знову доведеться бути першопрохідцем, знадобляться великі затрати енергії та часу. Але, думаю, вдасться!

Ольга ЧИЖОВА
Газета "Чернігівські відомості", 12 січня 2011 року