В поисках чудесного
Я считаю Чернигов одним из самых мистических городов Украины. Концентрация таинственного, загадочного и чудесного здесь просто поразительна. Буквально каждый камень этого древнего перекрёстка миров дышит своей личной историей. Для того, чтобы непосвящённый мог прикоснуться к ней, ему надлежит выйти вечером на Красную площадь, стать точно в её центре, медленно совершить поворот на 360, и тогда он почувствует странную ауру, разлитую в воздухе, плавно струящуюся сквозь дома, людей, троллейбусы и прочие детали городского ландшафта. Затем непосвящённому следует посетить картинную галерею, на стенах которой мягко пульсируют картины Гуру. В них аура этого города становится зримой и осязаемой. Её, специально для непросвещённых современников, Гуру вплавил в тягучие слои своих магических полотен, используя секреты живописи старых мастеров.
Создатель черниговского андеграунда
Олега Синельника не зря называют Гуру. Это - человек-легенда, человек-парадокс, один из главных оккультных феноменов нашего города. Когда Гуру работал во Дворце пионеров, его изостудия была единственным в наших краях островком творческой свободы, на котором царила восхитительная бегбедеровская атмосфера весёлого раздолбайства. С тех пор многое изменилось, но Гуру, как и полагается столпу местного андеграунда, по-прежнему безпафосен, парадоксален и плодовит. Дорисовался до того, что угодил в десятку лучших газетных иллюстраторов Украины. Через миллионы незримых капилляров город тайно соединён с ним кровосмесительной связью, от которой ночами на свет являются дети Гуру - его картины. Сойдя с мольберта, они сразу же поселяются в двухкомнатной хрущёвке, потесняя хозяев - Гуру и его кота. Поэтому их жилище всё больше начинает походить на музей. Когда-то на его двери действительно висела латунная табличка с надписью "Мемориальная квартира-музей О.Е.Синельника (1970 - 2970)", но её однажды тёмной порой стащил какой-то охотник то ли за драгметаллами, то ли за парадоксами.
Загадочная книга
Друзья рассказали мне историю о том, что в первую новогоднюю ночь этого века Гуру получил от своего учителя, художника-чародея Небылицы, наставления относительно некой книги, которую Гуру должен написать и издать в 2012 году. Утверждают, что кто-то из знакомых, то ли случайно, то ли нарочно заглядывал в черновики будущей книги, хранящиеся в компьютере Гуру, и поразился. Якобы там были изложены какие-то совершенно невероятные истории из жизни известных в городе людей. Ещё говорят, что ключи к пониманию истинного смысла книги будут изображены в новом цикле из семи картин, который Гуру назвал "Королевская охота". Первая картина уже готова. Мне посчастливилось видеть её "живьём" в мастерской Гуру. Невзирая на сюрреалистичность, в сюжете этой работы прослеживается параллель со средневековой иконой "Чудо Георгия о Змие".
ГОП-АРТ со спецэффектами
Феномен основателя ГОП-АРТа ещё и в том, что он - единственный в Украине художник, который работает в этом непростом стиле, придерживаясь масляной техники гладкой живописи, которая требует кропотливого труда и адского терпения. Но недавно нашёлся один трюкач от искусства, который, узнав о новом необычном названии, живо смекнул, что созданный Синельником ГОП-АРТ - это не просто самобытное культурное явление, но ещё и хорошая возможность поживиться за чужой счёт. Он наскоро нашлёпал малярной кистью на каких-то картонках несколько убогих образчиков, окрестил это "гоп-арт" и преподнёс московской богеме как небывалый переворот в искусстве. Ныне в России движение "гоп-художников" набирает силу и даже поговаривают о появлении их киевских последователей - "художников-жлобистов". Но до сих пор никто из этих людей не сказал доброго слова о родоначальниках стиля и самого термина ГОП-АРТ - Олеге Синельнике и Николае Небылице. А ведь за этой абревиатурой (Гопнический Оккультный Пафос + Абсурдная Рекреационная Тантра) скрывается не примитивный "закос под гопоту", а созданная Гуру стройная философская система, имя которой - Ирософия.
Картины с секретом
Хотите знать причины магнетизма картин Гуру? Это юмор, оптимизм, любовь и тайна. И ещё - глубинная связь с родной землёй. Взгляните на любовно выписанных хитроглазых и пышнобёдрых черниговчанок, убегающих от преследующих их метафизических мужиков (автор картин утверждает, что у всех его персонажей есть реальные прототипы из числа друзей, знакомых или случайных встречных), которыми Гуру-Синельник любит населять мета-черниговские пространства своих полотен. В этих полу-реальных гротескных героях, в их бесшабашной карнавальной круговерти, порою переходящей границы дозволенного, мне видится не только отражение тайных проявлений нашей малоприглядной действительности, но и скрытое послание о том, что у каждого из нас достаточно сил, чтобы подобно птице Феникс восстать из пепла суровых будней и отправиться на поиски чудесного.
Семён ФЕЛЬДМАН
http://anoncer.net/read/1768
ТАК ГОВОРИЛ ТУПО-ГУРУ
(Интервью Александра Ясенчука с удивительным творцом Олегом "ТУПО-ГУРУ" Синельником)
- Здорово, Олег.
- И тебе не болеть.
- Начнем?
- Конечно.
- Первый вопрос: какими словами ты бы хотел определить самого себя и то дело, которым занимаешься?
- О себе: рисовальщик, озорник, повеса, мифоман, тупо-гуру, а в целом - мастер современной клоунады. О деле моей жизни: разработка под ключ и внедрение в повседневный быт актуальных культовых средств мифической трансформации современности.
- В чем заключается главная особенность влияния на человеческое сознание этих, как ты говоришь, культовых средств?
- Объясню на конкретном примере. Ко мне обратился всем хорошо известный успешный черниговский бизнесмен. Все, чего большинство наших соотечественников тщетно ожидают чуть не до смерти, но так никогда и не получают, у нашего персонажа до 30 лет уже успело произойти. Все, что можно купить за деньги, приобретено по несколько раз. Ну, почти все. Всеми мыслимыми наслаждениями, кроме безграничной власти, наш подопечный уже полакомился. Жизнь ему надоела, ничто не радует, даже обезьянья простата, вшитая за баснословные бабулеты в швейцарской клинике. Что делать? Как жить дальше?
Кто-то направил его в мою сторону. Я сориентировал ситуацию таким образом, чтобы тропы наши пересеклись в культовой забегаловке "Криница", что само по себе уже было для нашего героя незаурядным тестовым испытанием. После плодотворного несколькочасового собеседования я даю ему определенные рекомендации, постепенное и регулярное выполнение которых влечет парадигматические изменения культурной ситуации вокруг индивида. Это изменения такого разряда, что способны вызывать у людей психические состояния, аналогичные посттравматическим расстройствам в результате землетрясений, терактов и военных действий. Вот так это работает.
В результате все довольны. Культ "Тупо" получил нового адепта и мецената, индивид получил стойкое ощущение радости и полноты бытия, а я получил еще один интересный опыт общения с "сильным мира сего".
- Обычно вопрос о творческих планах оставляют на десерт, но мне хочется спросить тебя о них в начале беседы. Итак?
- На современном этапе перераспределения и отформатирования инструментов манипуляции человеческим сознанием, в социуме, как всегда, распространяются депрессивные настроения, преодоление которых затруднено перманентно действующими кризогенными факторами. А раз так, то у народа возникает потребность чудес, имеющих компенсаторную функцию и освобождающих от постоянного стресса, поскольку алкоголь в этом качестве уже не действует так безоговорочно, как, например в начале 90-х годов прошлого века. Ты, наверное, помнишь те времена, когда страны СНГ буквально утопали в разноцветных волнах подозрительно дешевого алкоголя, который внезапно начали активно ввозить из-за рубежа.
Настоящая причина такого шага со стороны властей - ведь именно им мы обязаны тем, что за каких-то 3-5 лет почти все взрослое население страны превратилось в наркоманов (а не в алкашей, как многим кажется) - необходимость быстро и малой кровью урегулировать критическое положение, сложившееся на тот момент в социуме. Это стремительный рост негативных настроений среди населения, тотальное недовольство социально-экономической ситуацией, небывалое повышение авторитета криминальных группировок. А в то время это могло вылиться в массовые народные бунты, саму возможность которых нужно было подавить в зародыше.
И выход был найден. Диаморфин - полусинтетический опиоидный наркотик. Легко взаимодействует с алкоголем, быстро впитывается в кровь, уже через два часа пребывания в организме распадается на нейтральные составляющие. Но за это время успевает вызвать эйфорию, прилив энергии, привыкание, а в итоге зависимость ...
- Да, это понятно, но я спрашивал о творческих планах.
- К ним я уже почти подошел. Итак, на фоне общей наркозависимости нации и вырождения как в физической, так и в эмоциональной-чувственной сфере, возникает вопрос: есть ли выход? Я отвечаю: да, есть.
- И в чем же он состоит?
- Прежде всего, в осознании каждым главного принципа ирософии: все тупо.
- Объясни, пожалуйста.
- Охотно. Философским основанием живой традиции ГОП-АРТ, отцом которой аз есмь, является ирософия. Ирософия - это, так сказать, современная юродская мудрость (от которой, кстати, происходит древнее слово "юмур", которое впоследствии превратилось в "юмор"), которая возвещает нам, что всем на этом свете руководил, руководит и будет руководить принцип "тупо". А значит - каждое действие, каждый наш шаг на пути к освобождению от оков Кары (на Востоке ее называют "кармой") имеет целью максимальное соответствие этому принципу. Тупо-деяние ведет нас к Безкармовости и чем-то подобно Великому Деланию алхимиков, священному деланию исихастов, даосским и другим духовным практикам, применяемым в современном мире с давних времён. Можно сказать, что тупо-деяние в ГОП-АРТе - это его краеугольный камень, альфа и мольфа, "Великое Кидалово".
Поэтому приспешники культа "Тупо", шагая благородным "Путем тупо-дела", занимаются, собственно, самопровоцированием, влияют на самих себя радикально провокационными средствами, совершают действия, которые кажутся обывателю абсурдными, на грани безумия, и все это - с целью саморазвития, с акмеологической целью. Это одна из программных задач ГОП-АРТа, который совсем не случайно расшифровывается как Гопнический Оккультный Пафос + Абсурдная Рекреационная Тантра.
Вот, наконец, мы подошли вплотную к творческим планам. План только один - в дальнейшем распространять и разрабатывать ирософско-религиозные устои мистического культа «Тупо», пока принцип "тупо" не станет державотворящим, а ГОП-АРТ вытеснит современное псевдоискусство в самый отдаленный уголок Вселенной.
- Я так понимаю, что твои художественные практики не только мистические, но и довольно ироничные.
- Это не случайно, поскольку один из базовых ирософских принципов жизни - это активная ирония, как способ противостоять внешнему давлению условностей. Это, в определенной степени, философский камень, который, будучи добавленным в любой компонент, материальный или нематериальный, порождает все-таки золото. Поэтому ирософ имеет редкую способность создавать из дерьма конфеты, причем золотые, которые хоть и невозможно (да и не нужно) разгрызть, зато они могут лежать в музее и радовать глаз.
(С художником вел беседу руководитель боевого крыла партии "Свобода", PR-менеджер культурно-художественного центра "Интермеццо" Александр ЯСЕНЧУК)
Всеукраинская еженедельная газета "Сиверщина"
"ТУПО-ГУРУ" ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ОПОРУ
В Чернігові в перший день 2009 року в старому гаражі навпроти Єлецького жіночого монастиря відкрилася виставка відомого місцевого майстра авангардного живопису Олега Синельника. Аби зрозуміти, чому людина, добре знана у своєму рідному місті як цікава творча особистість, не має змоги показати у пристойному виставковому залі оригінальні картини, виконані в жанрі ГОП-АРТ (а митець є єдиним його послідовником в Україні), треба зробити невеличкий екскурс в історію.
Олег Синельник - химерний дисидент-маляр початку третього тисячоліття, що єдиний зазнав утисків з боку недолугих мистецтвознавців ЧХМ. Останнє - то абревіат Чернігівського художнього музею; мистецтвознавці - це поважні тітоньки, які заборонили першу персональну виставку мистця за день до відкриття; "єдиний та химерний" по-перше,тому що подібних випадків зриву експозиції раніше навіть за царя-батечка в Чернігові не траплялося, а по-друге, чи ще хто в славній Україні може повихвалятись тим ,що був учнем маляра-характерника Миколи Небилиці? А чи хто знає, що таке ГОП - АРТ та звідкіля він походить? А чи відомий побратимам секрет "ширяючого пензля"? Звісно, можна розповісти шановному панству як то все було. Може й не всю правду, але дечого дізнаємось...
Жив собі в соціалістично-русифікованому Чернігові такий собі дядечко кремезний козацької статури. Для одних він був Кока, для других Микола Онисимович, а для решти - просто Небилиця.
Чомусь в того Небилиці завжди дивина якась траплялася у житті. От поїде він ,наприклад, до Москви зі своїми картинами і раптом натрапить на Булата Окуджаву, сумного. Небилиця з ним порожньою консервною бляшанкою пограє у футбола - Окуджава розвеселиться і пише біля смітника пісню "Божественная суббота" (тільки чомусь згодом присвячує її Гердту). А потім Окуджава з Небилицею беруть пляшку і їдуть в гості до Гени Шпалікова (поета, автора пісні "Я шагаю по Москве"). А від Шпалікова потрапляють до майстерні Іллі Глазунова, де після другої пляшки Глазунов вручає Небилиці деякі артефакти і атрибути посвячення. Відтак, полишивши майстерню, під будинком Глазунова стикаються зі Шпаліковим, який явно не при своєму розумі і каже, що прийшов вбивати Глазунова, навіть вірша про це встиг скласти: "Взяв ножик у сапожника, иду я по Тверской, известного художника зарезать в мастерской..." (тут треба зазначити, що саме в цей період розгортався бурхливий роман між Іллею Глазуновим і Ларисою Кадочніковою, акторкою і моделлю майстра, в яку Шпаліков був таємно закоханий і несамовито ревнував, звичайно). Тоді Небилиця ловить таксі і ця дивна трійця їде до ресторану "Арагві" (отого, де зазвичай жирувала московська мистецька богема). В ресторані відбувається знайомство Небилиці з молодим талановитим драматургом Олександром Вампіловим. Це призводить до наступної низки подій : Вампілов через кілька місяців приїздить до Небилиці у гості. Переживши безліч пригод, що сталися з друзями здебільшого через надлюдську пиятику, влаштовану гостинним Небилицею, і оговтавшись вже в Москві, Вампілов за мотивами спогадів про чернігівське гостювання створює чи не найкращу свою п'єсу "Старший син" (пам'ятаєте: "Чернигов, каштаны цветут и твоя мама такая красивая...До сих пор помню ту швейную мастерскую на углу...Знаешь, сынок, жизнь прошла, а понял лишь недавно, что счастье свое оставил там, в Чернигове..." і так далі).
З наведеного прикладу стає трошки зрозуміліше, чому М.О.Небилиця, все життя якого складалося з таких от химерних "випадкововостей", заслуговує на титул характерника.Тому-то немає нічого дивного в тому, що Небилиця зустрів саме Синельника і разом вони народили ГОП-АРТ.
"ГОП-АРТ - це такий собі коктейль, де змішалося все, характерне душі кожного українця... Для художника насмперед важливий дух свободи. Звідси - нестримна фантазія, пустощі, епатаж, карнавальні фарби та веселі персонажі на тлі маразму сучасного життя... Оптимізм, що межує з ідіотизмом, картина-анекдот - ось що безумовно корелює з національним характером" (з інтерв'ю М.О.Небилиці "Українському радіо.Вісті". Ефір 21.05.95 р.).
Ця цитата цілком об'ємно відображає основні принципи мистецького жанру ГОП-АРТ. До сказаного можна додати, що технічно цей напрямок вельми складний, адже потребує дуже уважної роботи з лінією, неабиякого почуття кольору, довершеності в складних композиційних рішеннях, а до того ще й твориться увесь процес в копіткій техніці "прасованого" олійного живопису на знак пам'яті про старих майстрів...
Що ж до вимушеного Синельникового дисиденства, то йшлося, власне, ось про що. Так звана "методична рада" ЧХМ повідомила автору через третю особу, мовляв, "через НАДМІРНО оголену жіночу натуру та ЗАНАДТО ВІДВЕРТИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПІДТЕКСТ деяких робіт, музей не може взяти на себе відповідальність щодо проведення ТАКОЇ виставки" ( а, між іншим, документ, що засвідчував домовленість про виставку і строки її проведення був підписаний сторонами ще за рік до того). Ось і довелося авторові гадати: чом це в горе-мистецтвознавців зір зненацька погострішав? Бо ж зуміли-таки за день до відкриття виставки розгледіти оте "НАДМІРНО і ЗАНАДТО".
Позаяк новий статус вимагав відповідних дій, Синельник повіз "заборонені картини" до Литви, на конференцію молодих вчених-атомників, що проходила в червні 2006 р. на березі мальовничого озера Діснай. У спорідненості назв ( наша Десна - їх Disnay ) автор відчув певну іронію долі, і, можливо, саме ця іронія, а ще й весела вдача допомогли йому перетнути кілька кордонів туди й назад, не маючі дозвільного документу на вивіз картин.
А персональна виставка таки-відбулася! Під Новий рік, урочисто, святково, з квітами і шампанським, з телебаченням, журналістами і книгою відгуків. Молодому стилю ГОП-АРТ і його єдиному в Україні послідовнику гостинно розчинив свої двері Чернігівський "Молодий Театр", директор якого не злякався продемонструвати глядачам сучасну гостру альтернативну творчість.
Перевівши подих після першого успіху, у квітні 2007 р. Синельник влаштовує виставку під назвою " 9 Невідомих ", де презентує разом із своїми новими роботами, картини вісьмох своїх учнів. Цього разу молодим художникам надала приміщення для експозиції галерея ім. В.Багіна при Чернігівському державному технологічному університеті. Виставка отримує схвальні відгуки в місцевій пресі, виходить телепередача, присвячена ізостудії Олега Синельника.
Потім митця запросили до Чернігівського Пресс-клубу проекспонувати саме славнозвісні "політико-еротичні" картини з "підтекстом". Годі й казати, що швидкі на гостре слівце журналісти відразу охрестили виставку "Сало в шоколаді" (за назвою однієї з робіт), заразом позначивши цією ідиомою позбавлений будь-якої еротичної складової український політикум.
Багато галасу наробила відкрита минулого року в День Незалежності в чернігівському пивному барі "Varenik's" виставка тупо-плакатів Синельника (новий жанр, створений молодим майстром у межах ГОП-АРТу). Галас здіймали переважно члени ще жевріючої Спілки художників. За їх словами, це мистецтво мало бути виставлене, у кращому разі, на смітнику чи в темному сирому підвалі, де його не зможуть побачити нормальні люди, що приходять у бар випити "по маленькій", культурно розслабитись, а не споглядати неподобство, яке ображає їх тонкі естетичні почуття. Тієї ж думки притримувалися й деякі представники чернігівської бізнес-еліти, які відзначили, що "мистецтво - тупе, плакати - лайно, але тьолки на плакатах - класні".
А от фани новітнього виду мистецтва нагородили Олега Синельника жартівливим титулом "ТУПО-ГУРУ".
У прес-релізі, підготованому до виставки, було сказано, між іншим, таке: "..Оскільки офіційні заклади культури нашого міста, які мають просувати і пропагувати сучасне українське мистецтво і зокрема його місцевих представників, не виявляють до цього мистецтва ніякої цікавості і нічого не роблять для його популяризації, то мистцеві доводиться переходити на "нелегальне становище" чи то пак "уходити в підпілля", себто в андеграунд, звідки, власне, походить оригінальний український стиль живопису ГОП-АРТ.
Саме тому в якості виставкового простору був обраний підвал, де знаходиться модерний пивний паб, в якому зазвичай збираються поїсти, попити і добре відпочити переважно грошовиті представники місцевого еліт-маргінесу - персонажі картин Олега Синельника. Не випадкова і дата відкриття - день Незалежності, що є прямою маніфестацією принципової відстороненості мистця від офіційних творчих структур, угруповань та спілок."
Сьогодні автор плідно працює в галузі станкового живопису та графіки, веде заняття з учнями. Він є хранителем традиції, започаткованої спільно з М.О.Небилицею і єдиним в Україні послідовником оригінального мистецького жанру ГОП-АРТ.
Картини Олега мають в своїх приватних зібраннях громадяни Росії, США, Німеччини, Італії, Чехії, Канади, Ізраїлю. Чи зверне колись на нього увагу рідна Батьківщина ?
http://blogg.guru.ua/post.php?post_id=162
ГОП-АРТ: ПАРОДІЯ НА ДІЙСНІСТЬ
Головні антиподи й вороги культури крок за кроком відвойовують мистецькі плацдарми. За іронією долі, шпана, хулігани, пацани, гопи стали одними з найвітальніших та найконтрастніших культурних героїв останнього часу
Одразу попереджаю: бойовики, літературні кримінальні драми, шансон та тюремна лірика залишаться поза межами цього тексту. Тут ми спробуємо з’ясувати, як найбрутальніші вуличні агресори стали топовим фетишем у мистецтві, до якого часто застосовують епітети: «сучасне», «прогресивне», «актуальне», «провокативне». Мистецтво, від якого рефлексує туманний середній клас та, звиняйте на слові, «інтелігенція». І найголовніше – мова піде про мистецтво веселе, іронічне.
Відтоді як інтернет перестав бути забавкою для обраних і зробився обов’язковим у кожному офісі, однією з найпопулярніших тем кириличного сегменту мережі виявилися гопники. Офісні варяги почали складати колективне «Слово о полку…», присвячене хлопцям із районів. Одні люто висміювали «пацанчиків», інші видавали себе за останніх, але з контексту було помітно, що весь гоп-епос створювали люди, які, побачивши вуличного хулігана, швиденько переходили на інший бік вулиці. Менеджери та сисадміни завзято смакували подробиці: моду, звичаї, сленг, атрибутику та уподобання піддослідного контингенту. З часом азарт до обговорення кепок, барсеток та сємок, а саме такий джентльменський набір мав супроводжувати гопника в уявленні пересічного інтернет-користувача, перестав збуджувати уяву. Для інтернет-фольклору поменшало реальних героїв, їх реліктові одиниці наглухо забарикадувалися на міських периферіях. Але зараз урбаністичні монстри стали одними з найживіших персонажів мистецтва в найрізноманітніших його проявах. На хвилі мережевого захоплення «пацанською» культурою (а може, й паралельно) почали з’являтися візуальні, вербальні та звукові твори, автори яких посміювалися над гопотою, використовуючи автентичний інструментарій: сленг, предмети побуту та неписані закони.
Батько гоп-арту
Логічно та красиво було б об’єднати цей «навколопацанський» рух влучним терміном гоп-арт, але таке визначення існує з 1995 року, й автор терміна наділяє його досить глибоким і дещо специфічним змістом. Як з’ясувалося, все непросто: гоп-арт – це абревіатура, яку розтлумачують як «Гопницький Окультний Пафос + Абсурдна Рекреаційна Тантра». І це ще не все. За словами фундатора цієї містично-художньої течії чернігівського митця Олега Синельника, «Філософським підґрунтям живої традиції гоп-арту є ірософія. Ірософія – це, так би мовити, сучасна юродська мудрість (від неї, до речі, походить прадавнє слово «юмур», котре згодом перетворилося на «гумор»), яка провіщує нам, що всім керував, керує й керуватиме принцип «тупо». А отже, кожна дія, кожен наш крок на шляху до звільнення від кайданів Кари (на Сході її називають кармою) має максимально відповідати цьому принципові. Тупороблення веде нас до Безкарності й чимось подібне і до Великого Роблення алхіміків, і до священного роблення ісихастів, даоських та інших духовних практик, які застосовуються в сучасному світі. Також можна сказати, що тупороблення в гоп-арті – це його наріжний камінь, альфа й мольфа, «великий кидок». Цю цитату взято з живого журналу пана Олега. Його сторінки в мережі знайти досить просто, а ось їх наповнення, як стає зрозуміло з вищезазначеної цитати, не просте і не зовсім «пацанське». Та й роботи батька гоп-арту не рясніють молодими людьми в кепках і спортивних костюмах. Образотворче мистецтво чернігівського художника досить різнобарвне: це тематичні плакати, ікони, натюрморти, твори на межі жанрів. Пошукайте й побачите: гімни, панегірики, бурлески та травестії на теми алкоголізму, міських закапелків, небанальних міських подій, пригоди чернігівських люмпенів і пригоди покійного вчителя Синельника – Миколи Небилиці. Чернігівський деміург однаково майстерно володіє пензлем, фотошопом та словом. Скоро очікується матеріалізація запаморочливих коміксів про пригоди козака характерника Грицька, фрагменти яких можна знайти на персональних сторінках автора. Сюжетно до картин Олега Синельника можна знайти далекі аналогії в творчості сучасних російських художників – зірок інтернету Ніколая Копєйкіна та Васі Ложкіна. Але в усіх вище перелічених випадках багато ірософії та мало власне гопників.
Районне джуманджі
На жаль чи на щастя, але містично-релігійний підтекст гоп-арту сприйняли не всі. Більшість художників і галеристів розглядають його суто в «пацанському» ключі. Наприклад, на тематичних російських виставках у Пермі та Москві був представлений чорний квадрат із соняшникового насіння. Галерейні покази курирував петербуржець Кіріл Шаманов, а от основне наповнення виставок робили українці. Крім засновника жанру Олега Синельника в Росію поїхав киянин Іван Семесюк. Показово, що всі анонси й інформаційні матеріали російських виставок ілюстрували саме його роботи. Не дивно, оскільки при перегляді картин Семесюка більшість homo sapiens впадають у тваринне заціпеніння, помножене на дитячий захват. «Пацанчік і голубі», «Районне джуманджі» та інші «шедеври» кочують із блогу в блог, із журналу в журнал, із виставки на виставку. На одній із картин війною на районну шпану йде сам Микола Гоголь, ведучи за собою закуте в обладунки лицарство. Крім диво-полотен Іван Семесюк продукує доволі милі керамічні скарбнички – котики в кепках-качконосах чекають на всіх охочих у livejournal автора. Свій творчий концепт художник називає «жлоб-артом» і активно розшукує однодумців. Нещодавно розпочався конкурс мистецьких робіт на цю тему, але послідовників Семесюка не так багато. Щоб розкривати вуличну субкультуру під таким кутом і такими барвами, потрібно багато вмінь та сил, не кажучи вже про талант. Крім суто «пацанячої» тематики Іван Семесюк розважається вишивкою в стилі народного наїву, розмальовує Дніпровську набережну, ілюструє художню літературу та населяє простір химерними мальованими звірятками. В оцінці гоп-руху як явища митець доволі жорсткий, вважає, що його представників потрібно сікти різками в конюшні. Позиція художника дещо відрізняється від творців російського маніфесту гоп-арту, які повідомляють: «Любые революционные тенденции в современном обществе становятся коммерческим, политическим проектом. Любая оппозиция тем более. И только подлинный очаг самобытной культуры подворотен, все более осознающий себя притесняемым «быдлом», сохраняет отрешенную независимость и живет своими жизненными «понятиями», некогда замешанными на уголовном кодексе чести городской шпаны, радикализируясь год от года». Незважаючи на стовідсоткове попадання в образи й глибоке знання всіх «пацанячих» нюансів та таємниць, Іван Семесюк жодних сентиментів із приводу «понятій» не відчуває.
Сява і братани
З-поміж молоді зараз мало лишилося тих, хто не чув про репера Сяву з тієї ж Пермі. Не виключено, що завдяки йому нашого Синельника та Семесюка повезли виставляти саме туди. Після його гучного минулорічного дебюту читати гангста-реп у Росії стало просто несолідно, оскільки Сява довів тему до геніальної, абсурдної буфонади. Правдиво й смішно, люто й страшно сталевою римою пройшовся молодий перм’як по всій вуличній романтиці, тож коли ставиш із ним в один ряд гламурних африканоподібних слов’янських колег, це не викликає нічого, крім зневажливої посмішки в бік останніх. У номінації «Музика» золоту медаль відсилаємо до Сибіру. Хоча доволі смішні та влучні спроби погопартити в реп-жанрі зробили й наші. Варто виділити шлягер проекту Gay bit «Слишишь, купі мнє шось», а також мегахіт «Двісті boys» «Ми бики».
На межі мерзенного й прекрасного, банального та сакрального балансував виданий у 2004 році роман «Пісьма братана». Його автор ще тоді створив систему, яка зараз успішно культивується в мистецьких колах. У «Пісьмах…» спостережливий пацанчик із столичного Відрадного у специфічній манері описує своє життя, повне містичних пригод та загадок. Традиційні, як для учня ПТУ, життєві випадки пронизані химерними, фантастичними деталями: коли мавпа фотографа на Майдані раптом продукує таку кількість екскрементів, що доводиться тікати з Києва, в двері стукають колядники Скєлєт та Степлєр, а з носа коханої стирчить тарган. Видавці Жені Галяса випередили час, роздаючи «сємкі» на презентації шість років тому, але зараз фанатам гоп-арту час перечитати «реально магічний детектив» або взяти його до рук уперше.
Жлоби, пацани, гопи, хулігани увірвались туди, де їх ніхто не чекав, туди, де вони persona non grata, й публіка одностайно віддала їм свої серця, викупавши в емоціях та оваціях. Віддала так беззастережно, ніби мобілу на неосвітлених вулицях спальних районів. Можна прогнозувати, що зі стін галерей і сторінок модних журналів гоп- та жлоб-мистецтво перекочує до помешкань політиків та бізнесменів. Тема їм близька, атрибути знайомі, а ірософський підтекст зрозуміють далеко не всі.
ПАВЛО НЕЧИТАЙЛО
Джерело: журнал "Український тиждень"
НИКОЛАЙ НЕБЫЛИЦА - ХУДОЖНИК, ИСКАТЕЛЬ, БОЕЦ
Николай Небылица (1945 - 2000) родился в один день с Леонардо да Винчи, но с разницей в 500 лет
В отличие от знаменитого итальянца Николай никогда не скрывал своего истинного отношения к власть предержащим, был заядлым рыбаком и жил в Чернигове. В то же время, жизнь Небылицы, как и жизнь гения из Анкиано, окутатна облаком тайн и загадок, он тоже был незаурядным художником и вместе со своим единственным учеником основал новый творческий стиль.
Он был одним из столпов черниговской богемы
Его одноклассники рассказывали мне, что уже со школьных лет Коля не боялся "плыть против течения", отстаивать своё право быть свободным в стране тотальной несвободы. Впоследствии ещё большее бесстрашие он демонстрировал, дерзко ведя себя на допросах в КГБ, куда его неоднократно вызывали (а, случалось, доставляли насильно) то в связи с его резкими высказываниями в адрес кремлёвских властителей, то за участие в прогремевшей на весь мир "Бульдозерной выставке", то из-за его вызывающего поведения при встречах в Москве с работниками зарубежных посольств (капиталисты чуть ли не оптом брали у Небылицы сотни листов его великолепной графики). Не могли провинциальные чиновники простить ему и дружбу с известными столичными художниками-диссидентами.
Советская власть неустанно "заботилась" о нём: Небылицу отказывались принимать в члены Союза художников, увольняли с работы, учиняли обыски. До сих пор неизвестна судьба двух десятков картин, относящихся к так называемому "серому периоду" творчества художника (они были конфискованы с санкции всесильного Комитета).
Но по-козацки боевому характеру Небылицы все эти перипетии, казалось, шли только на пользу, ещё больше укрепляя его и закаляя. С приходом перестройки и сменой курса руководством страны у художника, словно, открылось второе дыхание. Теперь всё больше свободного времени он посвящает станковой живописи. Стремится к глубокому погружению в работу, в эксперименты с фактурой, цветом, в поиски своего собственного неповторимого стиля.
Гоп-арт
Переломным в его жизни и творчестве стал 1995 год, в начале которого произошла судьбоносная встреча. Молодой художник Олег Синельник впервые вошёл в кабинет заведующего отделом иллюстраций РИК "Деснянская правда" Николая Онисимовича Небылицы и молча положил перед ним на стол папку со своими рисунками. С этого момента в жизни обоих начался новый этап под названием "ГОП-АРТ". Таким необычным термином художники решили назвать оригинальный стиль живописи, основы которого они начали совместно разрабатывать. По картинам, написанным в этом захватывающем глубоко национальном стиле, о Николае Онисимовиче после долгих лет запрета узнали сначала черниговцы. А затем перед нашим земляком гостеприимно распахнула свои двери одна из художественных галерей Нью-Орлеана, стипендиатом которой он стал.
К сожалению, в 2000 году жизнь Николая Небылицы скоропостижно оборвалась. Он покинул этот мир в зените наконец-то обретённого признания, на пике успеха, когда ему казалось, что всё самое мрачное позади, а впереди - безграничные горизонты...
Ныне новый стиль, основанный двумя черниговскими художниками, давно шагнул за пределы Украины. В последние годы у него стало появляться всё больше последователей в России. Отрадно сознавать, что у истоков этого оригинального направления стоял наш выдающийся земляк - Николай Онисимович Небылица.
Cемён ФЕЛЬДМАН
http://www.anoncer.net/read/1697
